(Від автора. Я не знаю, як і чим можна повністю розкрити сутність Кройфа, його значення для «Барселони», для світового футболу. І чи це взагалі реально… Колега Пасічний, звісно ж, напише хороший, душевний матеріал про цю велику людину – а я поділюся з вами шматочком своєї книжки. Нижче ви прочитаєте про чотири Класіко, які стали у житті Йохана, можливо, і визначальними.
1. Найвеличніша перемога «Барселони» на «Бернабеу», героєм якої став саме нідерландець.
2. Повернення Кройфа в клуб як тренера.
3. Епізод, коли він вперше зіграв зі смертю – і виграв у неї.
4. Прощання з «Барселоною». Другим – і останнім – клубом у короткій, але такій знаковій тренерській кар’єрі.
Читайте. Згадуйте. Все це – було. І буде. Але тепер уже – у вічності.)
111. Рекордна маніта
17 лютого 1974
22-й тур чемпіонату Іспанії
Мадрид. "Сантьяго Бернабеу"
Реал – Барселона 0:5 (0:2)
Голи: Хуан Мануель Асенсі, 30, 54, Йохан Кройф, 39, Хуан Карлос Перес, 65, Уго Сотіль, 69
"Реал": Маріано Гарсія Ремон, Ігнасіо Соко, Беніто Рубіньян, Грегоріо Беніто, Хуан Моргадо, Мануель Веласкес, Хосе Мартінес "Піррі", Хосе Маканас, Гюнтер Нетцер, Амансіо Амаро, Франсіско Агілар (Карлос Алонсо "Сантільяна", 46)
"Барселона": Педро Мора, Хесус де ла Крус, Антоніо Торрес, Хоакім Ріфе, Марсіаль Піна (Мануель Томе, 69), Хуан Мануель Асенсі, Хуан Карлос Перес, Енріке Альварес "Костас", Уго Сотіль, Йохан Кройф, Карлес Решак
В той час, як "Барселона" (і Барселона) в середині 70-х починала розквітати новими барвами, "Реал" (і Мадрид) перебував у певному сонному царстві. Старішав і все менше керував країною Франсіско Франко. Старішав і все менше керував клубом Сантьяго Бернабеу. Наближався до свого 15-річного ювілею на посаді головного тренера "Реалу" Мігель Муньос. Все менше і менше було перемог, все більше і більше невдалих і просто провальних трансферів. "Реал" починав занепадати.
На зміну переможним 60-м прийшло нове десятиліття, в якому за чотири сезони "Реал" виграв лише один титул – з середини 50-х, тобто з моменту появи Альфредо ді Стефано, в білому Мадриді не знали таких провальних років. От і в чемпіонаті-73/74 "Реал" не вів боротьбу за титул. 13-го січня, в першому матчі другого кола, столична команда без варіантів програла 0:2 "Кастельону" (останній команді ліги) — і опустилася на сьоме місце. А за два дні, 15-го, Сантьяго Бернабеу звільнив "вічного" Муньоса. Без копієчки 14 років біля керма вершкової команди, 604 матчі, 9 чемпіонств, 2 Кубки чемпіонів, перемога в Міжконтинентальному кубку. Ніхто з тренерів "Реалу" (і "Барселони") ні до, ні після Муньоса не працював так довго і так плідно. Але час був невблаганний. "Бернабеу" вимагав змін. І вперше ентренадор не відповідав цим вимогам.
Заміна Муньосу знайшлася дуже легко і просто – Луїс Моловні, що з "Лас Пальмасом" ледь не став чемпіоном (див. матч №99) і неодноразово обігрував як рідний "Реал", так і "Барселону". Але зміна тренера не стала миттєвою панацеєю від усіх бід королівського клубу. В першому ж матчі, на "Бернабеу", меренгес програли "Гранаді", яку очолював інший екс-гравець вершкових, Хосеїто.
Після двох мінімальних перемог "Реал" нібито відійшов від шокуючого старту під керівництвом нового тренера. Але тут настав час домашнього Класіко. "Барселона" того сезону була просто неперевершена. Перед 22-м туром випереджала найближчих переслідувачів, "Сарагосу" і "Малагу", на 6 очок, забивала найбільше, пропускала найменше. Це була справжня чемпіонська хода.
І розпочали каталонці матч на "Бернабеу" по-чемпіонськи – швидко, активно, заробили небезпечний штрафний. В одній із атак Марсіаля збили в штрафному, та суддя не призначив пенальті. Втім, "Реал" досить швидко оговтався від натиску гостей і перевів гру на чужу половину поля. Більш того, навіть створив кілька непоганих моментів – як от удар Піррі, хоч він і прийшовся точно в руки Мори.
В середині тайму встановилася хитка рівновага – але було очевидно, що "Барселона" може і мусить додати. І вона додавала. Марсіаль непогано пробив, Решак в штрафному після навісу вдало поборовся в штрафному за м’яч, але не встиг вдарити. "Барселона" нібито грала в цей період другим номером, але це було оманливе враження – в будь-який момент гості могли дотиснути "Реал". І дотисли. Перший гол прийшов з правого флангу. Решак після пасу Марсіаля втік від Нетцера (той ще й не втримався на ногах), з-під Соко прострілив на ближню штангу – а там Асенсі, що першим встиг на м’яч, забив ударом під штангу.
Тут же міг відзначитися Кройф, що до голу Асенсі грав не на вістрі, а з глибини. Та Ремон витягнув його удар із дальньої шістки. Та наступний свій шанс "летючий голландець" використав на всі сто. Отримавши біля штрафного короткий пас від Сотіля, Йохан прослизнув повз трьох захисників і несильним, але точним ударом послав м’яч між ніг Ремону.
Перед цим був веселий шанс у Хуана Карлоса. Кіпер господарів в польоті вибив м’яч за межі штрафного, а там 6-й номер "Барси" швиденько пробив по порожніх воротах. Не влучив. Марсіаль в схожому на ремонівський польоті забив (Беніто справа навісив) – але з офсайду. Та все це разом складало кошмарну для "Бернабеу" картину. Блаугранас домінували, не даючи мадридському захисту продихнути. Тільки перерва зупинила цей терор.
Другий тайм прогнозовано почав активніше "Реал". Моловні у перерві випустив Сантільяну, що додав гостроти в атаці. Втім, не настільки, щоб можна було зламати невдалу гру. А коли Асенсі, перехопивши м’яч, сам собі зробив гол – рейд з центру поля в штрафний, удар в дальній нижній кут – питання про переможця було зняте остаточне. Господарі невдовзі забили, Маканас зумів заштовхати м’яч в сітку у непростій ситуації – та арбітр зафіксував фол у нападі.
В середині тайму "Барселона" добила знесилених суперників. І обидва голи зробив Кройф. Спочатку Йохан довгим пасом, ледь не на півполя, вивів на ворота Хуана Карлоса – і той елегантно перекинув Ремона, що необачно вийшов з воріт. А за чотири хвилини, після того, як справа, біля бокової лінії штрафного збили Марсіаля, Кройф так майстерно подав зі стандарту, що несамовитому (так його і називали – "Ель Чоло", несамовитий) Сотілю треба було всього лиш прибігти в порожній квадрат у воротарському і пробити головою. Захист господарів нічим не завадив перуанцю.
"Чоло" через кілька хвилин міг зробити дубль, і знову головою – але тепер м’яч пролетів над перекладиною. Але й без цього голу "Барселона" встановила рекорд. 1926-го на "Чамартіні" каталонці обіграли "Реал" 5:1 – і до 1974-го це була найбільша виїзна перемога блаугранас у Класіко. Крім того, вперше в історії протистояння двох великих "Барса" не програла у шести поєдинках поспіль.
Кройф і компанія продовжили громити всіх і вся – і 7 квітня, за 5 турів до кінця, обігравши на "Ель Моліноні" хіхонський "Спортінг" 4:2, виявилися недосяжними для усіх переслідувачів. Через 14 років золото знову приїхало в Барселону.
150. Повернення Летючого Голландця
21 вересня 1988
Суперкубок Іспанії. Перший матч
Мадрид. "Сантьяго Бернабеу". 70 000 глядачів
Реал – Барселона 2:0 (0:0)
Голи: Хосе Мігель Гонсалес "Мічел", 51, Уго Санчес, 78
"Реал": Франсіско Буйо, Естебан Гутьєррес, Мануель "Маноло" Санчіс, Мігель Тендільо, Хесус Анхель Солана, Рафаель Мартін Васкес (Рафаель Гордільо, 65), Рікардо Гальєго, Бернхард Шустер, Хосе Мігель Гонсалес "Мічел", Уго Санчес, Еміліо Бутрагеньо (Франсіско Льоренте, 77)
"Барселона": Андоні Субісаррета, Луїс Марія Лопес Рекарте, Хосе Рамон Алешанко, Мігель Солер, Хуліо Альберто Морено (Урбано Ортега, 46), Хосе Марія Бакеро, Роберто Фернандес "Роберт", Луїс Мілья, Айтор Бегірістайн, Франсіско Карраско (Еусебіо Сакрістан, 69), Хуліо Салінас
В ситуації, коли його президентство дійсно висіло на волосинці, Нуньєс викрутивши геніальним ходом – запросив на посаду головного тренера того, хто майже півтора десятки років ходив в барселонських кумирах. Головного тренера "Аякса" Йохана Кройфа. Два Кубки Нідерландів, та навіть виграш Кубку кубків – не аж такі великі досягнення, але на "Спасителя" працювала його кар'єра гравця на "Камп Ноу". До того ж, внутрішня опозиція в клубі теж вимагала підписання саме Кройфа – так що Нуньєс нічим особливо не ризикував.
Ризикував Кройф – приходячи в команду після бунту (див. матч №149), але тут президент зробив хитрий хід, розірвавши контракти з десятком заколотників за день до підписання контракту з новим тренером. Йохан в результаті виявився непричетним до тієї неприємної історії, а кадрові проблеми він з головою заповнив новачками – на яких Нуньєс виділив більше двох мільярдів песет. Швидкі Бакеро і Бегірістайн із "Сосьєдаду", фактурний форвард Салінас та хавбек Еусебіо з "Атлетіко", Солер (найдорожчий із 13-ти новачків літа-88) та Вальверде з "Еспаньола". А ще молоді власні вихованці Амор та Мілья – більша частина з цього поповнення доживе до славних 90-х років "Дрім Тім".
У "Реала" все було навпаки. Столична команда тричі поспіль вигравала чемпіонат, два роки підряд доходила до півфіналу Кубку чемпіонів (і 1989-го зробить те саме) – що тут можна було змінювати? Хіба що відправляти на почесну пенсію ветеранів. 1988-го залишив "Реал" Сантільяна, за рік до того – Хуаніто. (1992-го Хуан Гомес загине в автокатастрофі, а вболівальники вшанують пам'ять форварда кричалкою " Illa, illa, illa, Juanito maravilla (диво)".) Також розпрощались із "Бернабеу" Вальдано і – вдруге, цього разу остаточно – один із "Квінти", Падреса. Із новачків, крім резонансного Шустера, в майбутньому відзначиться молодий тоді голкіпер, 19-річний Сантьяго Каньїсарес. Та за спинами Буйо і Агустіна йому поки що не було чого ловити.
Перше Класіко нового сезону відбулося в рамках Суперкубку Іспанії. Заснований в своєму нинішньому форматі 1982-го року (в 40-50-х роках в Іспанії проводились турніри, що деякими дослідниками називаються аналогом чи предтечею Суперкубку), він перші шість років обходився без зустрічі грандів. І от у вересні 1988-го сталося.
"Реал" на своєму полі виглядав більш ніж упевнено. Точніше, це "Барселона" була блідою тінню самої себе навіть часів пізнього Венейблса. (До речі, Кройф кардинально змінив гру команди, відмовившись від довгих вертикальних та діагональних передач, які приніс в Каталонію англійський тренер. І з тих пір гра "Барселони" Кройфа – короткий і середній пас, контроль м'яча – вважається однією із основ синьо-гранатової ідентичності і упізнаваності.) Єдиний момент за всю гру гості створили в кінці першого тайму, коли Карраско прострілив справа на Салінаса, а той, пробиваючи в падінні у ближній кут, трохи промахнувся.
Господарі ж, хоч і не включили швидкості з перших хвилин, чітко дали зрозуміти, хто в цьому протистоянні головний. Субісаррета двічі врятував свої ворота від голу, але на початку другого тайму навіть його сейв після удару Мічела (м'яч під удар йому скинув Бутрагеньо) не врятував – куля відлетіла назад до 6-го номера бланкос, і той, вже не низом, а під поперечку розстріляв ворота "Барселони".
Традиційно активним був Санчес. Уго міг забити ще в середині другої 45-хвилинки, та хитро закидуючи м'яч головою після навісу Солани, трішечки промахнувся. А от за 12 хвилин до фінального свистка у мексиканця все склалося найоптимальнішим чином. Мічел після передачі Шустера робив простріл на хід Уго, Урбано намагався головою вибити м'яч в поле, але скинув собі за спину – і якраз на ногу Санчесу. Той сходу пробив так, що Субісарреті тільки й залишалося, що витяги м'яча із сітки.
160. Серце тренера
8 червня 1991
38-й тур чемпіонату Іспанії
Мадрид. "Сантьяго Бернабеу". 90 000 глядачів
Реал – Барселона 1:0 (0:0)
Гол: Адольфо Альдана, 46
Незабитий пенальті: Еміліо Бутрагеньо, 77 (голкіпер)
"Реал": Франсіско Буйо, Мігель Порлан "Чендо", Франсіско Вільяроя, Предраг Спасіч, Мануель "Маноло" Санчіс, Адольфо Альдана, Георге Хаджі (Мігель Тендільо, 87), Фернандо Йєрро, Луїс Мілья (Хуан Хосе Македа, 69), Хосе Мігель Гонсалес "Мічел", Еміліо Бутрагеньо
"Барселона": Андоні Субісаррета, Альберт Феррер, Рональд Куман, Рікардо Серна, Мігель Солер, Хосе Марія Бакеро, Еусебіо Сакрістан, Хрісто Стоїчков, Йон Андоні Гойкоечеа, Айтор Бегірістайн (Хуліо Салінас, 35), Мікаель Лаудруп
24-го лютого "Барселона" у відмінному стилі розгромила в гостях "Вальядолід" – і збільшила відрив від найближчого переслідувача ("Атлетіко") до п'яти очок. А за два дні залишилась без тренера. Кройфа госпіталізували із страшним діагнозом – інфаркт. На щастя, каталонські лікарі врятували ентренадора блаугранас, але назавжди заборонили йому палити. Кройф моментально змінив шкідливу звичку – після повернення на тренерський місток замінив цигарку на льодяник.
За відсутності Кройфа головним на лаві запасних став його помічник Карлес Решак. Перші три поєдинки з тимчасовим очільником "Барселона" виграла всуху, потім були поразка в Хіхоні і домашня нічия з матрацним претендентом на корону. У підсумку до повернення Йохана команда втратила в чемпіонській боротьбі лише одне очко. А від "Реалу" відірвалась на непристойні 18 балів. У того продовжувались зміни тренерів – після поразки від "Логроньєса" попросили ді Стефано, Рамон Гроссо (див. матч №117) провів на чолі свого колишнього клубу лише один поєдинок – домашня нічия з "Ов'єдо". Радомір Антіч, на якому зупинилися керівники "Реалу", розпочав з двох поразок…
За чотири тури до фінішу "Атлетіко" програв на сан-себастьянській "Аноеті" – і цим зробив "Барселону" чемпіоном. Каталонці ніби відчували це, бо за день до поєдинку в Країні Басків програли свій матч скромному "Кадісу" (0:4). Подальші поєдинки не мали для Кройфа і компанії ніякого значення – крім останнього. Бо це було Класіко, де "Реал" на своєму стадіоні мав влаштувати заклятим чемпіонський коридор (див. матч №149).
Влаштували. А сам матч видався несподівано цікавим, хоч гравці обох команд забагато симулювали в штрафних, випрошуючи пенальті. "Барселона" могла забити вже на 10-й хвилині, коли Стоїчков спочатку отримав по ногах від Мільї (що ще недавно був гравцем "Барселони", але його перехід не викликав того резонансу, як, наприклад, поява Шустера в "Реалі"), потім отримав з цього штрафного пас від Кумана – але пробив із відмінної позиції повз ворота.
"Реал" мучився весь перший тайм, а забив відразу по перерві. В першій же атаці ("Барса" навіть м'яча не торкнулась) Альдана встиг перехопити м'яч біля центрального кола перед носом у Кумана, рвонув до воріт, зумів відтіснити Феррера і пробив точно в дальній кут. Реальний шанс був у Бутрагеньо – того все-таки зачепив в штрафному вищезгаданий Феррер, і суддя справедливо призначив пенальті, який не було кому бити за відсутності Уго Санчеса. До м'яча підійшов сам Еміліо, але виконав удар дуже погано і прогнозовано – Субісаррета спокійно парирував м'яч в лівому нижньому куті.
Цією перемогою "Реал" залишив за собою третє місце – але кому воно було цікаве після п'яти поспіль чемпіонських титулів. А Барселона тріумфувала, святкуючи перше золото епохи Кройфа-тренера. І навіть поразка від МЮ в фіналі Кубку кубків не затьмарила святкового настрою.
174. Прощання Кройфа з Ель Класіко
10 лютого 1996
26-й тур чемпіонату Іспанії
Барселона. "Камп Ноу". 115 000 глядачів
Барселона – Реал 3:0 (1:0)
Голи: Мехмед Кодро, 37, 90+3, Луїш Фігу, 71
"Барселона": Карлес Бускетс, Альберт Феррер, Георге Попеску, Абелардо Фернандес, Сержі Баржуан, Рохер Гарсія (Луїс Каррерас, 84), Луїш Фігу (Роберт Просінечкі, 86), Хосе Марія Бакеро, Іван де ла Пенья (Оскар Гарсія, 89), Жузеп Гвардіола, Мехмед Кодро
"Реал": Франсіско Буйо, Енріке Санчес "Кіке", Мігель Порлан "Чендо" (Хосе Мігель Гонсалес "Мічел", 79), Мануель "Маноло" Санчіс, Фернандо Йєрро, Фернандо Редондо, Луїс Мілья, Іван Саморано (Хуан Еснайдер, 71), Мікаель Лаудруп, Луїс Енріке Мартінес, Рауль Гонсалес (Альваро Беніто, 74)
Вибори президента "Реалу" пройшли 19-го лютого 1995-го – і Рамон Мендоса виграв їх з перевагою в 699 голосів над Флорентіно Пересом, час якого наступить пізніше. Але вся та критика у виконанні Переса – купа проблем, перш за все фінансові – виявилася правдивою, а в новому сезоні ситуація навіть погіршилася. Тому Мендоса змушений був піти у відставку, а президентом "Реалу" став віце-президент клубу Лоренсо Санс. Одним із наслідків цього кроку став, зокрема, дебют в першій команді Фернандо Санса, сина нового клубного очільника. Але пізніше сеньор Лоренсо продемонстрував свої справжні якості, підписавши дуже талановитих і зіркових футболістів з різних кінців Європи.
Втім, це було пізніше – а в поточному сезоні у королівському клубі справи не залагодились. За все друге коло "Реал" так і не піднявся вище шостого місця. Навіть зміна Вальдано транзитом через дель Боске (один матч) на творця легендарного "Депортіво", що з Сегунди доріс до майже чемпіона, Арсеніо Іглесіаса, нічого не дала. Тому сезон-96/97 став лише другим в історії столичної команди, коли вона не грала в єврокубках (першим був 1977/78).
Натомість "Барселона" якраз перед домашнім Класіко піднялася на другу сходинку в чемпіонаті, обійшовши "Еспаньол" та "Компостелу". Правда, відставання від лідера, "Атлетіко", була вже катастрофічною – 11 очок. Тож, аби воно не стало більшим, блаугранас конче необхідно було перемагати. Але початок матчу спростовував ці очікування. "Реал" дуже грамотно побудував гру в захисті, а на біля чужих воріт тріо Лаудруп-Рауль-Саморано системно розхитувало оборону господарів. Іван на 12-й хвилині після передачі РГБ мав забивати, але промахнувся повз незахищений кут.
"Барселона" до певного моменту в атаці себе майже не проявляла – окреслювала спроби, не більше. А чи не перший же момент перетворився на гол. Феррер зі свого правого флангу змістився в штрафний, прострілив (з невеличким рикошетом), а Кодро встиг замкнути цю передачу. Каталонці могли ще до перерви довести рахунок до неприємного – та де ла Пенья, не зовсім очікувано опинившись сам на сам з Буйо, не встиг перекинути Пако на швидкості.
Але другий тайм був уже повністю за синьо-гранатовою командою. Прямо відразу із стартовим свистком "Барселона" провела дві непогані атаки, друга з яких завершилась непоганим ударом Кодро і сейвом Буйо. "Реал" відбрикнувся моментами Лаудрупа та Луїса Енріке, але в цілому гра йшла на половині поля гостей. Постріл Гвардіоли в кут витягнув голкіпер, після удару головою Бакеро порожні ворота врятував на лінії Кіке, ще раз Буйо потягнув "куманівський" удар Кодро зі штрафного. А потім був другий гол. Де ла Пенья не зумів пройти в штрафний, але м'яч вибили прямо на Гвардіолу. Жузеп першим же дотиком відправив до ворі Фігу, і Луїш також в дотик розстріляв ворота "Реалу".
Упевнену перемогу каталонці на останніх секундах перевели в крупну – Кодро, отримавши пас від Бакеро, прибрав фінтом Буйо і захисника і забив в порожні ворота. Ця перемога, четверта "класична" домашня в чемпіонаті поспіль, стала останньою для "Барселони" Кройфа. Після поразки в фіналі ЛЧ-94 Йохан постійно конфліктував із правлінням клубу – і за два тури до фінішу Нуньєс без пояснення причин, громом з ясного неба звільнив найтривалішого тренера в історії клубу.
Формальною причиною стала нічия в барселонському дербі, після якого блаугранас втратили навіть теоретичні шанси на чемпіонство – хоча протягом другого кола не раз наближалися до "Атлетіко" на всього-навсього триочкову відстань. Карлес Решак, що очолив команду на останні два тури, нижче третього місця не опустився – і передав кермо тому, кого президент хотів бачити в "Барселоні" ще на початку 80-х.
Тэги: Барселона (Испания), Йохан Кройф, Эль Класико
